Вступ: «спіритуфіл» — рідкісне слово, утворене від поєднання шляхетного латинського spiritus («дух») і ніжного грецького philos («той, хто любить»). — Чи це неологізм для давньої реальності? — Уточнімо, що спіритуфілія не має нічого спільного з духовністю, а тим паче з некрофілією чи, ще гірше, з поїданням тіл померлих людей. Отже, спіритуфіл — це просто той, хто любить душу. (Наприклад, я люблю душу Норми Джин так само, як люблю душі свого покійного батька, померлої матері, своїх предків тощо.)
Можливо, точнішим словом було б «аморанімус», утворене від amor («любов») та animus («душа»). За визначенням штучного інтелекту, це «той, хто захоплюється чиєюсь душею», хто відчуває глибоку прихильність або щирий інтерес до духовного чи внутрішнього світу іншої істоти. Отже, духовного закоханого можна було б назвати «аморанімусом».
Я аж ніяк не претендую на те, що тільки я люблю душу Мерилін Монро. І не збираюся називати себе першим серед аморанімусів. Я далекий від такого марнославства, адже історія світу існувала до мене й переживе мене. Одне слово, моя оригінальність полягає тільки в тому, що я даю назву цьому давньому почуттю: духовна любов, або аморанімічна любов (за визначенням штучного інтелекту).
Бажаєте прикладів духовної любові?
Ось короткий перелік:
Перша свідома істота серед людей стала аморанімусом, коли зіткнулася зі смертю коханої істоти й через цю втрату відкрила або уявила існування чогось «по той бік».
Усі ті, хто відтоді пережив подібний досвід. Як виняток, згідно з моїми традиційними віруваннями, до них належала й мати Христа — лише протягом трьох днів.
Усі ті, хто після нас переживе такий самий досвід.
Водночас упродовж тисячоліть — завдяки міфам, Історії, а нині також засобам масової інформації та технологіям — таємні або відкриті шанувальники мистецьких, політичних, релігійних та інших постатей поступово змінюють образ аморанімуса. Це явище посилюється саме в мить відходу цих героїв із життя або невдовзі після нього…
Насамкінець уточнімо: спіритуфільне мистецтво не є напрямом образотворчого мистецтва на зразок кубізму, фовізму, імпресіонізму, декоративного мистецтва чи навіть духовного мистецтва тощо. Ні! Спіритуфільне мистецтво — це знак віри й спосіб любити.
а) Віра, позначена певністю в існуванні життя після смерті, де Всевишній захищає душу від наших бід.
б) Любов — не така, як між живими, — що виявляється в радості внутрішнього спілкування з істотами, яких їхні шанувальники вважають прекрасними. Одне слово, культура любові без очікувань.
в) Ці два начала сягають вершини, коли зливаються у вираженні.
Отже, усі твори — картини, скульптури, вірші, симфонії, популярні пісні, опери, фільми, театральні п’єси, малюнки, гімни, біографії чи романи, — створені як данина пошани, з любові або дружби до чиєїсь душі, належать до спіритуфільного, або аморанімічного, мистецтва.