ВСТУП
Жінка — а передусім натхненниця, яка живе в уяві митця; інколи — модель, що веде його до створення нових і своєрідних творів; часто — подруга, чия «влада» надає сенс самому його існуванню, — ось у чому полягає образ єдиної музи.
Якщо ж висловитися простіше… муза — це джерело потужного хвилювання, яке спонукає кожного, хто має творчий дар, виразити емоцію, народжену цією особою. Це приємне напруження…, ця схильність до творення може тривати короткий час, середній період або навіть усе життя. Незалежно від статі.
ПОНЯТТЯ МИТЦЯ!... ПРИРОДНА ЦІННІСТЬ
Немає потреби докладно пояснювати, що дозволило «Природі» передбачити у своїх задумах… існування істот, наділених виразною здатністю до абстрактного мислення й глибоким прагненням утілювати його плоди. Митець існує. Ми знаємо, що деякі люди народжуються з особливими дарами; юний Моцарт — найяскравіший приклад.
Ми також знаємо, що «Природа» задля власного виживання передбачила… рівновагу. У природі, позбавленій рівноваги, людство не могло б існувати.
МУЗА... НЕОБХІДНЕ ДОПОВНЕННЯ.
Отже, природним доповненням митця є муза — істота, що дозволяє йому вивільнити творчу силу, яка живе в ньому. (Спрямування його енергій або непряме натхнення.) Часто саме до неї митець спрямовує цю силу (пряме натхнення).
Віллендорфська Венера! Хоч як це дивно, цілком можливо, що тисячі років тому Віллендорфська Венера стала плодом особливого почуття між чоловіком доби палеоліту й жінкою того часу. Хоча зазвичай вважають, що цей вапняковий артефакт — одне з найдавніших людських зображень плодючості, можна припустити, що ці дві захопливі ідеї цілком сумісні.
Давні греки присвятили частину свого багатого міфологічного неба уявним жінкам (і це очевидно), чудовим богиням, які опікувалися вільними мистецтвами тієї епохи. Це були Музи. Кожному з благородних мистецтв свого часу відповідала одна з них. Значення ідей Давньої Греції, що стала «наріжним каменем» сучасної культури, пояснює, чому образ перебування під опікою муз і досі живий.
Маємо також зауважити, що ще одна велика цивілізація, не проголосивши цього відкрито, мовчазно визнала через свою культуру важливість принципу «музи». Цю роль спершу коротко виконували чоловіки, а згодом — жінки, наділені альтруїстичними чеснотами й відданістю своїм панам. Гейші самим фактом свого історичного існування дуже виразно засвідчують життєво важливу роль цих істот у натхненні до мрії. Бо чи можемо ми уявити японську культуру без цих екзотичних постатей? Або згадати японські гравюри без них?
У тому ж дусі, чи не мали куртизанки епохи Відродження подібного щасливого впливу на придворних художників… які служили примхливим, але естетично налаштованим монархам? Уявіть собі таку сцену: офіційний художник тижнями працює над портретом молодої королеви. Вона позує у найвишуканішому вбранні. Їхні погляди зустрічаються, і вона усміхається йому. Хіба ж він не наповнить свій твір цією пережитою миттю?
Навіть якщо завжди лишатимуться сумніви щодо особи моделі, і навіть якщо цей геніальний митець також створював військові машини, Леонардо да Вінчі, без сумніву, відчув щось особливе перед Моною Лізою. Якими б численними не були гіпотези довкола цього твору та походження моделі, одне безсумнівне: Джоконда була справжньою музою.
Історія знає чимало таких жінок. Але ось лише кілька з них, ближчих до нас у часі… поданих у хронологічному порядку.
– Жорж Санд, письменниця минулого століття; вона надихнула Фредеріка Шопена на створення кількох творів протягом семи років їхнього зв’язку. _ Невеличке нагадування: Санд була феміністкою. «Незаперечний доказ того, що муза — це не обов’язково ніжний вигаданий образ чи пасивний принцип!»
— Гала для Далі. Для цього знаменитого й божественного художника все проходило через Галу. Після її смерті 1982 року здоров’я митця погіршилося. З огляду на виявлену в цій жінці силу музи, нагадаємо, що до знайомства з Далі Гала була дружиною поета Поля Елюара.
– Сімона де Бовуар і Жан-Поль Сартр. Пара інтелектуалів! Хто з них був музою? Ймовірно, натхнення одного проходило через глибоке аналітичне осмислення досвіду іншого.
— Мерилін Монро (див. також нижче) для Артура Міллера. Відомо, що письменник надихався своєю знаменитою дружиною під час написання сценарію фільму «The Misfits». Хоч він і волів усамітнюватися у своїй кімнаті, щоб творити…, його душа не могла не бути просякнута відлунням найдивовижніших любовних злягань із цією звабливою жінкою. «А як же йому вдавалося друкувати на машинці?»
– Джейн Фонда для Роже Вадіма. Можна було б згадати й інших муз у житті цього великого кінорежисера, зокрема… завжди дивовижну Бріжит Бардо. Та все ж варто зауважити, що в обличчі пані Фонди проступає дуже виразна шляхетна сміливість. І ця риса, без сумніву, надихала режисера.
– Йоко Оно та Джон Леннон. Ця жінка, сама по собі обдарована мисткиня, дала неперевершеному Джону Леннону можливість глибоко пережити явище присутності музи у своєму житті. Не вдаючись у коментарі щодо творчості Леннона «до Йоко» чи «в період Йоко», зауважмо, що його поезія набуває іншого відтінку й іншої мови після її появи. Така чудова пісня, як «WOMAN», ніколи не була б такою самою — або, можливо, не існувала б узагалі — без присутності Йоко поруч із ним.
Нарешті, хіба не кажуть, що за кожним великим чоловіком стоїть... жінка? Чому б не перефразувати цей вислів так: «Часто за кожним великим чоловіком стоїть жінка... ще видатніша за нього».
У ПОШУКАХ МУЗИ.
Відразу припустімо, що в «Народженні Венери», творі художника Боттічеллі, де зображено італійську богиню, митець алегорично виразив зрілість, натхнення, чарівність і красу — риси, необхідні для цього «особливого покликання» бути музою. Художник порівнює Венеру (яка в уяві кожного чоловіка також викликає образ музи) з рідкісною перлиною.
Ця символіка натякає на те, що істота з такими якостями не виникає раптово. Такий дар не знаходять у коробці з пластівцями. Її відкриття є наслідком складного розвитку. Це «глибоке усвідомлення» — подія надзвичайно рідкісна, і рефлекс скористатися цим даром не вмикається автоматично.
Так само часто ці двоє виняткових людей, що ведуть паралельні життя, можуть повністю розкритися лише завдяки своїй симбіозі. Деякі жінки раді отримати вірш, надихнути на пісню або стати моделлю для картини, не усвідомлюючи, що саме вони породжують енергії, які доповнюють творчість митця. Їхнє мовчання залишає всю славу художникові. Вони не мають змоги скористатися визнанням того, що саме вони є джерелом, світлом, каталізатором талантів. Чи не є музи, за своєю суттю, істотами скромними?
УСВІДОМЛЕННЯ СЕБЕ ЯК МУЗИ.
Муза, яка усвідомлює важливість свого існування поруч із конкретним митцем… або навіть свою роль у межах мистецького руху на благо культури, володіє великим відчуттям історії. Її піднесена присутність і загальний вплив відчуватимуться в розвитку творчості й у всій сукупності творів… а іноді проявлятимуться навіть у рисах геніальності.
НЕВИДИМІ ЗНАКИ Й ПІДСВІДОМІ ГРАФІТІ.
Хто знає… можливо, коли ми, як глядачі, переживаємо миті мрійливості, захвату від прослуханого чи побаченого твору, ми насправді щойно розшифрували поетичну мить, пережиту автором… Наче читаємо на рівні підсвідомості…
Хто знає… можливо, як і у випадку з підсвідомими посланнями, деякі чарівні миті створення твору — як свідчення співучасті між митцем і його музою — справді вписані в ці твори.
Хто знає… можливо, в такі миті ми перетинаємо межу, що виходить за рамки критичного аналізу й звичних схем… неначе наближаємося до усвідомлення мови й словника, невидимого та унікального для кожного твору. Концентрованої системи знаків, що визначає якість. _ «Шедевр чи мазня?» А чому б і ні?...
Хто знає… може, ми, люди, які лише трохи вийшли за межі тваринного світу, здатні позначати життя своїм перебуванням у ньому в спосіб, властивий лише нашій природі; спосіб, сприйняття якого нині послаблює наше хімічно розладнане земне довкілля?
Хто знає, чи не є ці сліди, що нагадують про нашу присутність, психічним продовженням людського потягу до продовження роду?
Хто знає, можливо, це інстинктивне прагнення вкорінене у наших генах.
І зрештою, хто може довести, що музи не володіють цією чарівною хімією, яка спонукає митця, виходячи за межі тваринної природи, залишити слід у часі, позначити свої мрії?
ЗУСТРІЧ.
За таких умов який митець не сподівається на таку зустріч? Який митець не зазнав би хвилювання, вражено відкривши для себе музу? Це хвилювання, виявлене знаками або тонко підказане підсвідомістю як проєкція душі митця, може змусити його одразу помітити істоту, яку приводить до нього доля, якщо його думки вільні від турбот.
Не надаючи митцеві якоїсь окремої природи чи чутливості, відмінної від інших, визнаймо, що він постійно намагається закарбувати в часі будь-який привілейований зв’язок, який його хвилює. Він уважний.
Але парадоксально, що він постійно шукає світла, водночас перебуваючи у стані, подібному до першої фази гіпнозу. Він може бути мінливим у настрої, неуважним.
Цей стан напівсвідомості дозволить йому відчути істоту, що природно його доповнює. Він може побачити в ній сяйво глибокої чутливості. Це відкриття розвивається, коли він розпізнає в її очах «буйні краєвиди». Він може уявити, що це майже сновидне явище триватиме й після першої зустрічі. Адже він знає, що муза може стати зв’язком, шляхом, способом наблизитися до чистої творчості.
Якщо довести цю взаємозалежність до крайності, творці можуть почати сприймати цю «половину» як життєво необхідну. (Далі і Гала)
Оскільки спонтанне усвідомлення себе як музи є малоймовірним, «хімічний процес» зазвичай починається з несподіваного імпульсу з боку митця. Зворотний рух (муза, упевнена у своєму впливі) свідчив би про надмірну пиху.
Його інтуїція вкаже йому, як саме натхнення, на конкретну особу як на музу. Якщо це викликає емоції, схожі на кохання з першого погляду, митець може стати незграбним від невпевненості або дратівливим через пиху. Відрізнити любов від упізнання музи буває непросто, адже обидва явища супроводжуються щедрістю у часі та значущістю теперішньої миті.
ОБМІН.
І справді, лише задіяні люди здатні відрізнити, за інтенсивністю чи тривалістю, ці два дивовижні явища. Якщо любов присутня у стосунках між цими двома людьми, то природний вплив музи лише посилюється. Щире й глибоке кохання відбивається в якості та масштабі творчості.
Отже! Навіть якщо тимчасово відволіктися від любові, між ними все одно може встановитися ще глибший зв’язок, якщо муза володіє мудрістю й зрілістю або, принаймні, сміливістю усвідомити власний дар. Ця якість надає їй особливої сили й впливу. Проте муза може сумніватися у своїй здатності надихати або вважати її марною. У такому разі митець має розуміти, що ця людина, можливо, вже стала жертвою «музодушника» (про це далі в тексті).
Хто знає... можливо, для митця ця непомітна хімія музи виявляється просто в її зовнішності.
Згадка про хімічний процес, це твердження про специфічну хімію, очевидно, не піддається ні доказу, ні спростуванню. Тут ми виходимо за межі реальності й вступаємо у світ самого митця — у динамічний всесвіт митця, натхненного музою. Це планета свідомо розгорнутих вигадок, високі сфери уяви та плеканих фантазій.
Більшість митців знає межі власного таланту. Якщо настає творча криза, причина не обов’язково криється в музі! Сила її магнетизму може змінюватися залежно від «хімічної структури», сприйнятливості та намірів. Отже, якщо стосунки тривають і виникає взаємне визнання, може народитися кохання або велика дружба.
ПЕРЕТВОРЕННЯ БЕЗ МУЗ.
У трагічній ситуації, коли муза не визнає себе такою — ні для нього, ні для іншого творця, — митець має змиритися з відступом. Проте заради мистецтва він повинен зберігати надію, що навіть поза межами її життя вона зрештою усвідомить велич тієї дивовижної сутності, якою є. Митець може звернутися до творчості як до виходу зі свого нещастя. Але він має остерігатися, щоб не потрапити в пастку нескінченного культивування власного болю! Навіть якщо він знає, що відкинута дружба часто є принаймні знаком несвідомого придушення.
Завдяки останнім зусиллям, проєкціям, перенесенням, використовуючи сурогати натхнення (у кожного різні, а серед них алкоголь і наркотики — дві сумні реальності), митець усе ж таки здатен творити. Але ніколи він не досягне тієї природної, інстинктивно бажаної пристрасті. Того майже релігійного наміру... бо він присвячений інстинктивній любові до людства, покликанню до мистецтва і, якщо пощастить, — любові до музи.
Творити, не маючи конкретної музи, цілком можливо й доволі просто. Інші елементи можуть піднести душу митця й живити твір: ідеал або природа — усе це може стати джерелом. Це факт. Це може дати гідні плоди. Але в такому разі, щоб твір залишався вічним і винятковим, чи не слід припустити, що уяву митця втілює у снах символічна жіноча постать? Наче сновидне відображення пристрасті — внутрішня муза? Посередниця, зв’язкова між свідомим і підсвідомим?
МУЗОДУШНИКИ.
Одна з тяжких проблем людства, перешкода для його розвитку, полягає в тому, що ми, чоловіки, протягом століть були переважно «музодушниками» — тими, хто змушує муз мовчати. Гірка правда! Першими «музодушниками» часто стають самі митці, які під прикриттям мистецтва, щоб задовольнити навіть без злого наміру свої природні сексуальні потреби, вдаються до хитрощів, аби привабити жінку. «Ви мене надихаєте!» «Я хочу вас намалювати!» Цей стереотип усім відомий. А втім, уникнути пастки нескладно: варто лише не поспішати й уважно придивитися до ситуації. «…обережність у коханні…» Після цього вчинку потенційні музи починають сумніватися в собі. («Я гадала, що надихаю?») Процес розкриття їхнього дару переривається.
Друга категорія — це спокусники, які не мають жодного таланту, але вдають із себе митців. «Ви мене надихаєте!» «Я хочу вас намалювати!» «Я написав би роман!» Насправді ж вони лише машинально щось креслять, розмовляючи телефоном, або пишуть один-єдиний вірш із чотирьох «рядків». «Але ж є ще й кохання…» Після такого досвіду жінки, які могли б стати музами, починають захищатися («Я більше не дам себе ошукати!») й зрештою замикаються в собі.
Третя й найстрашніша категорія — це ті, хто б’є жінок. Такі люди нищать не лише муз — вони руйнують саме життя! Любов убивається кулаками! Це «вбивство душі», «сатанинська ерозія людського розвитку та чутливості». Це гальмо еволюції людства.
МЕРИЛІН МОНРО: БЕЗСМЕРТНА ПОПКОРНОВА МУЗА.
Як уже було сказано, усвідомлення присутності музи часто супроводжує творчий процес. Відтак до нього додаються мрії й стани замріяності, які «образ» натхненниці пробуджує в підсвідомості митця. Образ, який вона проектує на нього, має першорядне значення для якості й обсягу його творчості.
За таких умов як пояснити феномен Мерилін Монро? Вона не є моделлю, яка відповідає нинішнім канонам і умовностям моди. І десять, п’ятнадцять чи двадцять років тому ця богиня так само не відповідала тим канонам! Як же їй досі вдається зваблювати? Як вона досі змушує мріяти? Як пояснити, що вона належить середині ХХ століття, коли її образ здається позачасовим?
Багато митців у світі надихалися нею навіть після… її смерті. І завтра в уяві творців знову спалахуватимуть нові ідеї, які прославлятимуть її. Це явище — ефект попкорну!
Поль Клодель сказав: «Навіть розум працює повною мірою лише під впливом бажання.» — Хіба Мерилін не викликає й досі цього бажання, попри усвідомлення її відходу? Вона була натхненною силою сама по собі.
Шокуючі відлуння її приватного життя, ніжні відтінки її голосу, повітря, яке зрушували витончені рухи її стегон, — усе це й ще більше — неначе перші помахи крил, що запускають динаміку ефекту метелика.
Через багато років після її зникнення її образ і надалі надихає — і ця особливість, по суті, є штучним продовженням її подиху і її бажання бути коханою. _Її чарівність, яка наближає нас до її душі, її «підсвідома» алхімія змушує зараховувати її до безсмертних муз.
Митці доби Мерилін чи наші сучасники, відомі або невідомі, відчули це зачарування невловимим «мерилінізмом» і перенесли своє враження у власні твори. (Пісня Candle in the wind, створена Елтоном Джоном, є прекрасним прикладом. До того ж, я назвав би її «спіритуфільською» (див. розділ Philo на цьому сайті). Друга версія, присвячена Леді Діані, не змінює її природи.)
Ніхто не може заперечити, що з усіма предметами та публікаціями про Мерилін Монро, а головне — з її власною культурною спадщиною, їй можна було б присвятити цілий музей. І неминуче довелося б додати туди розділ творів, народжених під впливом її «музності». І не будемо заперечувати: її надзвичайна присутність пов’язана зі «зірковою системою». Але не забуваймо також, що Мерилін Монро мала людську якість, дар, який жодна інституція не змогла б відтворити. Навіть шляхом клонування! Під шкірою артистки вона була музою.
ДЛЯ ВИЗНАННЯ МУЗ.
Яким був би світ без муз? Якими були б краса й велич усіх цивілізацій світу без них? Хіба музи не заслужили на офіційне визнання? Напевно, знайдуться ті, хто сумніватиметься навіть у самому існуванні натхнення, а отже, й муз. Їм я скажу: «Залиште собі свій стерильний світ, позбавлений усіляких мрій, а якщо ви глибоко нещасливі, то тепер знаєте причину! Вам бракує поезії!»
Якби нинішні цивілізації, хай навіть подібно до крапель води, що поступово точать камінь, просто визнали значення натхненниці в житті кожного творця — а уряди офіційно підтримали б це через свої міністерства культури, — це стало б ще одним кроком уперед для людства. Адже віднині суспільний поступ «Людини» має спиратися на кроки, які вже зробила Жінка.
Але існують не лише великі музи. Є також багато звичайних жінок, які просто підтримують звичайних чоловіків у розвитку їхніх талантів. Так само, як і чоловіки, які підтримують звичайних жінок у розвитку їхніх здібностей. Усе це — зі скромною метою покращити власне життя і своє середовище. У своїх мистецтвах, кожен по-своєму, митці говорять про них, живуть з ними, живляться їхньою присутністю, і, завдяки їм, покращуючи власне життя, вони водночас збагачують існування інших людей.
Музи: Луїза Л. та М.М.
1 — Грецькі музи: Кліо — покровителька епічної поезії та історії, Евтерпа — музики, Талія — комедії, Мельпомена — трагедії, Терпсіхора — танцю, Ерато — елегії (сумної пісні), Полігімнія — ліричної поезії, Уранія — астрономії і, нарешті, Калліопа — красномовства.
2 — Гіпотеза взаємозв’язку речей, згідно з якою рух повітря, спричинений помахами крил метелика в Китаї, «міг би» внаслідок наростання ефекту перетворитися на сильну бурю в іншому куточку планети.