Стримуючи себе, щоб не розсміятися, Пелюр звернувся до Анрі з непроникним обличчям...
— Перш ніж повідомити вам про ваше остаточне пристановище, ми маємо одне питання, яке просто пече нам язик: чому саме ця особа — Мерилін Монро?
— Вона — найдивовижніше створіння. Звісно, після вас! — заспівав Анрі, наче вихваляв чесноти й принади своєї кумирки барвистою італійською. — Вона була тим подихом, якого я ніколи не відчував, але на який так сподівався, — зрештою зітхнув він, згадуючи почуття, незвичайні для приреченого, що стояв за два кроки від Едему, але лише за один — від пекла.
— Ми знаємо про її існування, пане Тутрек, — сказав ангел, потираючи крила об аналой, ніби чухаючи їх. Потім додав: — Знаєте, існують міріади душ. Отже, вона вплинула на перебіг вашого життя?
Потім Пелюр де Патат трохи замислився, дивлячись Анрі Тутреку просто у вічі.
— Ви викликаєте в нас жаль. Гаразд, ми виявимо до вас поблажливість. Перевіримо, чи прогулюється вона в раю, чи згорає у вогні в нашого ворога...
Пелюр обрав том із незвичайної енциклопедії — «Енциклопедії півмісяців». Величними жестами й незрозумілими словами він викликав із нього велетенське дерево з десятьма мільйонами листків, укритих кришталевими письменами.
Спокійно він почав досліджувати кожен напис, незбагненний для будь-кого, крім ангелів.
— Кожному знакові відповідає, по суті, профіль тих неспокійних душ, які є неповними півмісяцями. Або ж збагаченими, якщо йдеться про споріднені душі.
Ангел-охоронець досить непогано справлявся, попри те, що був новачком на вході до раю, дверей якого, до речі, досі не було видно.
Пелюр де Патат намагався швидко читати прожилки листя, як хіромант ковзає по лініях долоні. Йому лише трохи заважав безлад, спричинений вентиляторами.
— ...Подивімося, до якого черешка прикріплено цю справу. Мерилін Трембле, Мерилін Хільнефопа, Мерилін Сміт..., Мерилін Вонг... Нарешті! Ось! Норма Джин, більш відома під ім’ям Мерилін Монро. Народилася в Лос-Анджелесі першого червня 1926 року. Потрапила до раю 1962-го. Я пощаджу вас щодо її ідентифікаційного номера — його можна було б читати тижнями.
Ангел-охоронець широко розплющив очі, ніби так міг краще роздивитися.
— Пане Тутрек!... Пане Тутрек, прокиньтеся!
Анрі не спав. Як дитина, що грає в хованки з нянькою, він ховав свої думки під повіками.
Усіма трьома.
— Гей, прокидайтеся, щасливчику!
— Чому ви називаєте мене щасливчиком?
— Вона справді півмісяць, що блукає раєм. У вас іще є можливість потрапити сюди. Мерилін не є цілісною.
— Можете пояснити ясніше? Їй бракує якоїсь кінцівки? — запитав Анрі, не приховуючи хвилювання.
— Ситуація може здатися вам незбагненною. Але, судячи з додатків… розібратися в її випадку — справжня мука. В усіх охоронців від неї кропив’янка на німбах. Тож, аби вам було легше зрозуміти, а нам — простіше жити, ми наділимо вас інстинктивним розумінням речей.
Анрі зняв рахівницю, яку носив на шиї, уявляючи собі, що вже врятований.
Ангел перевірив його пульс, ніби хотів упевнитися в божественній згоді. Голова й очі ангела рухалися так, наче довкола кружляла невидима бджола. Приглушені звуки й промовисті паузи провістили кінець осяяння. Він завмер: консультація з чистим несвідомим завершилася. Не давши Анрі ні прокоментувати те, що відбувалося, ні розпитати про свої наміри, ангел зробив у його бік буденний жест — наче вихлюпнув зі склянки звичайну воду, а разом із нею чарівну силу.
— Це тимчасовий засіб. Але він буде дієвішим і, головне, справедливішим. У кожному разі, перш ніж ви вирушите до світу полум’я, ми заберемо у вас це маленьке диво. Зачекайте тут, пане Тутрек. Ми ненадовго відлучимося!
— Я не поспішаю. У будь-якому разі, куди я зараз міг би сховатися? Поки що мене зовсім не приваблює подорож до спекотного краю... хай навіть першим класом чи чартерним рейсом, — зітхнув Анрі, усвідомлюючи, що його доля може виявитися не такою, як він сподівався.
З притаманним йому театральним хистом ангел граційно здійнявся до найвищої полиці бібліотеки. Шанобливо взяв важку книгу, з якої вихопилося біле світло. Пауза — наче молитва. А тоді несподівано щосили підкинув її над головою, туди, що на землі назвали б… небом. Відбулося величне перетворення, гідне всіх див світу. Книга обернулася на дві велетенські осяйні стулки воріт, які повільно спускалися поруч із ними.
Над ними висіла табличка із золотими літерами. Ангельською мовою на ній було написано попередження: «Minat Gudgit Areoul», тобто: «Не кожному дано сюди ввійти!» За два кроки перед собою Анрі бачив… брами раю.
Ангел благоговійно вклонився. Брами поволі відчинилися. Він перехрестився однією рукою, окресливши коло й навіть не полоскотавши себе; непроглядна хмара приховала таємниці, що мали залишитися таємницями. Потім ангел пройшов крізь брами й майже відразу повернувся. Анрі так нічого й не розгледів…
Анрі насвистував у бік книжок, щоб побачити, як вони злітають. Коротке очікування.
Нарешті Мерилін, наче дослідниця, що обережно робить кожен крок, пройшла крізь брами й дуже делікатно прочинила їх трохи ширше. Її рух супроводжувала тиха, повільна музика — мелодії, схожі на «Гімнопедії» Еріка Саті. Не поспішаючи повертатися всередину, вона притягувала стулки до себе й знову їх розчиняла. Насправді Мерилін розважалася, добуваючи з брам музику, наче діджей із програвачів.
У захваті, занімівши від щастя й із безглуздим виразом обличчя, Анрі нарешті побачив Мерилін, що наближалася до нього.
Босоніж і в білій тозі — бо саме так їй хотілося. Вона могла бути й зовсім оголеною, якби забажала. Або вдягнути кілт — якби мала таку примху. Убрання створювалося за настроєм обраних. Він же миттєво уявив її в червоній картатій сорочці з трохи розстібнутими ґудзиками, джинсах, підкочених до середини литок, коротких червоних шкарпетках у горошок і бездоганних білих кедах.
Поринувши в мрію, він не помічав тривожного погляду, який вона кинула в його бік, граційним рухом розганяючи хмару, що танула навколо неї.
— Фантастично! — вигукнув він, буквально ширяючи від щастя.
Його навчання польоту було коротким. Анрі швидко повернувся на землю, коли вона звернулася до ангела.
Вона говорила ангельською мовою — за цей час вона її вивчила — і намагалася зробити розмову якомога менш зрозумілою. Переконана, що Анрі не зрозуміє жодного слова, вона не відчувала ні сорому, ні стриманості, висловлюючи ангелові своє глибоке роздратування через, на її думку, безглузде порушення спокою.
— Нурріум бірдіал арізеф! Вумі пох’юр... — довго пояснювала вона Пелюрові.
Анрі кривився, дувся, нервово кліпав і сумно дивився довкола: він кепсько сприймав цю зазвичай незрозумілу мову та її безглузде звучання.
Пелюр урвав Мерилін, не бажаючи чекати далі, й звернувся до неї.
— Ми вдосконалили спілкування, наділивши цього чоловіка... інстинктивним розумінням речей, а отже, і знанням мов. Він чує, аналізує та розуміє все, що тут може бути сказано. Проте це диво тимчасове. Коли розмова завершиться, ми позбавимо його цього дару. Жоден святий, жодна душа, ніхто з нас не має права на таку здатність, навіть я. Чисте підсвідоме дозволяє це лише тому, що ви — проблемні півмісяці.
Вона замовкла. Короткі роздуми, але довгі зітхання. Мерилін знову заговорила, не зважаючи на розпачливі реакції свого шанувальника.
— Хто цей птах нещастя, цей поганий знак? Півмісяць, який мені зовсім не пара. Пхе! — майже безсоромно кинула Мерилін.
— Не реагуйте так. Зверніть увагу, що це «перший» півмісяць, який ширяє при вигляді вас, що вже саме по собі свідчить про його оригінальність. Цей кандидат має номер сім мільйонів тринадцять. Він останній у списку залицяльників, — повідомив ангел, ретельно занотовуючи все у блокнот із переробленого сяйва.
— Що? Ще один?! І ви думаєте, він міг би… Ви ж знаєте: я щойно відшила тридцять третього, ще перш ніж він устиг закінчити вихваляти мене! — сказала Мерилін, приголомшена й обурена цією шаленою та дивною кількістю.
— Завершити?... Сім мільйонів тринадцять?... Досить цієї змови! Що означає це число?... Джекпот у лотереї? Номер рахунку? — швидко додав Анрі, чия тривога починала небезпечно межувати з параноєю.
— А пан Тутрек, бува, не поспішає на призначену йому зустріч? — байдужим тоном запитав Пелюр.
— На яку ще зустріч?... А! Ні-ні, небеса можуть зачекати.
Ангел Пелюр ледь усміхнувся, а тоді запросив обох героїв сісти на крильця херувимів, що валялися неподалік.
— Усі однакові, ці малюки, линяють де заманеться! — необачно прокоментувала Мерилін.
— Міс Монро, оскільки вам не потрібно зосереджуватися на стані своєї душі, я дозволяю вам трохи почитати, — додав Пелюр, схвально поглянувши на неї.
Ангел підняв вказівний палець угору, ніби роблячи повчальне застереження.
— Нагадую! Читайте лише з першої полиці. Інші — заборонені. Там зберігаються гумористичні комікси, які ми читаємо під час перерв.
Не промовивши ані слова й навіть не глянувши на Анрі Тутрека, вона відразу послухалася. Але крадькома жадібно ловила кожне слово розмови.
— Повернімося до наших ягнят. Ви, мабуть, не знаєте, що таке... або хто такий «півмісяць»? — запитав Пелюр, насупивши брови.
— Середина циклу?.. Тістечко?.. Невизначеність граматичного роду слова «півмісяць»?.. Половина цілого? — випалив маленький бородань, ніби вже втратив інстинктивне розуміння речей.
— Спокійно! Спокійно! Це не телевікторина. Знайте: тут більшість душ щасливо живуть у вічності парами. Кожна пара має свій «Лулюм» — крихітну, майже невидиму сферу, яка постійно пливе й відскакує від одного до іншого. Тож, навіть перебуваючи на протилежних кінцях нескінченності, вони лишаються на зв’язку. Тоді ми кажемо, що це гармонійні півмісяці.
— Дивно, що ви вжили слово «Лулюм». Це, якщо казати зовсім просто, складене слово з перших складів французьких «lune» (місяць) і «lumière» (світло), — додав Анрі, який завдяки своєму новому дару став інтуїтивнішим.
Пелюр уже шкодував про цей божественний привілей — дар несвідомого, наданий Тутрекові. Але відступ означав би слабкість перед можливим проклятим. Тож він відразу продовжив свої пояснення.
— Як ви й здогадуєтеся, у раю є неповні та самотні душі — ізольовані півмісяці. У декого друга половинка перебуває в пеклі. Причиною такого стану може бути й кохання, якому не судилося здійснитися. До цієї групи належать ті, хто помирає, так і не покохавши, або живе з неможливим коханням.
— Якою була ситуація Мерилін на час її смерті? — поцікавився Анрі.
Ангел, поглянувши на прекрасну блондинку, промовив:
— Скажімо, до вашого відома… її останній близький друг нині проводить медовий місяць з іншим півмісяцем.
— Цей новий півмісяць… тепер блукає раєм? Хто це був?.. — продекламував Анрі, наче клоун із німою роллю, якого загнали на усний іспит.
— Ми воліємо не називати ім’я цієї особи. Ми вміємо бути стриманими.
— Я теж умію мовчати! Мовчання — золото, а душа — зашита! — вирвалося в Анрі, який наважився говорити, не боячись уже й кліпнути. — Тобто я теж — півмісяць. Ми всі ними є. Мерилін — це та, у якої є ця мандрівна кулька? То я, виходить, кандидат, щоб «опівмісяцити» Мерилін?
Бізнесмен у ньому, забувши, що його справа з ангелом ще не завершена, повівся із зарозумілою дурістю.
— Гей! Мені дуже подобається ця ідея небесної шлюбної агенції. Думаєте відкрити філії в пеклі?
— Бідолашний ви! — промовила Мерилін м’яко, з ледь помітним тремтінням у голосі, обережно закриваючи книжку, з якої долинав глузливий дитячий сміх.
— Бідолашний я?... Чому? — вигукнув Анрі.
— Ви почорнієте, наче печеня, яку забули в доменній печі.
— Сумна доля для вегетаріанця, яким я став, — відповів він, опустивши очі, почервонілі від страху перед покаранням. Її їдкий тон закарбував ці слова просто в його серці.
Ангел повільно похитав головою. Він був схожий на ті фігурки, куди кидають монетки і які вклоняються навіть наперекір вітру, або ж на ті знамениті bobble head, що стоять на панелі авто. Ні осуду, ні схвалення. Наче спостерігав за двома піддослідними. Його погляд приховував лукаву уважність.
Підлесливим тоном Анрі порушив належну шанобливість, звернувшись до Пелюра, який раптом увійшов у дивно беземоційний стан.
— Я вважаю це проявом великої чуйності й неймовірного альтруїзму — усі ці ваші зусилля зі створення пар.
— Дякую! До речі, якби вам судилося почати вічність тут, я б познайомив вас зі своєю супутницею Гілі-Гілі.
— У Гілі-Гілі є стать? — здивувався Анрі, вражений тим, що Пелюр де Патат не розсміявся, називаючи ім’я своєї дружини.
— Ви сумніваєтеся, що ми маємо стать?
— На Землі всі так кажуть!...
— Ми вміли бути обачними й майже хворобливо потайними. Але час підсумувати, чи не так? Складність випадку півмісяця Монро полягає в кількості її… залицяльників, що мліють від захвату. Порядок зобов’язує нас знайти серед її шанувальників необхідну їй половинку. А ви, пане Анрі, — у самому кінці списку.
— Я знаю... сім мільйонів тринадцятий! Чорт забирай!... Я приречений від самого початку. Скажіть, ви впевнені, що я ще не в пеклі?
— Пекло — це я вам улаштую! — без жодного такту втрутилася Мерилін. — Ви справді гадаєте, що можете стати моєю вічною половинкою? Що ми — інь і ян?.. Сила вашого характеру — як у невдалої карикатури. Як мене можуть поєднати з таким худющим недомірком? — обурювалася Мерилін, побоюючись, що Лулюм з’єднає її саме з цим жалюгідним чоловічком.
— Ми вам співчуваємо, міс Монро, — підтвердив ангел, розважаючись реакціями обох, тримаючи пульс і похитуючи головою, знову перебуваючи в стані консультації з чистим несвідомим.
Потім тоном актуарія, що читає звіт, він продовжив:
— Цей тип справді дезорієнтує. Так! Але ми стикаємося з невідворотною істиною, Мерилін Норма Джин. Із великої кількості душ-претендентів ми змушені виключити кандидатури дезорієнтованих гетеросексуалів, які створили б хибні Лулюми. Крім того, вони... вже нижче. Так само виключаються одружені люди, незалежно від статі. Не забуваємо й про тих легковажних одинаків, яких ви особисто відкинули, — їх одразу поєднали одне з одним. Серед них, до речі, і той тридцять третій. Висновок: обчислення завершено. Залишився лише один кандидат. Пан Тутрек.
— Невеличке уточнення... А якщо він мені не подобається? — зауважила Мерилін.
— Ми маємо поділитися з вами однією дрібною подробицею, мадам... Уся слава з часом тьмяніє. По суті, мільйони жінок, одна вродливіша за іншу, поступово затьмарюють вашу зірку. Вони витісняють вас і ведуть у вир забуття. Вам доведеться терпляче чекати, доки з’явиться ще один Тутрек, який у вас закохається.
— І що дивно, вони не бігають натовпами по небесах, — наважився підсумувати Пелюр де Патат.
— Жодна не зможе засяяти яскравіше за неї! — додав Анрі влучно, з рішучістю та переконанням.
Кілька хвилин атмосферою керувала тиша.
Питання палило губи Анрі, який вагався:
— Вибачте мене... Але мене дещо непокоїть... Коли мої ноги горітимуть у пеклі... чи матиму я змогу охолодити їх... піднявшись сюди, щоб залицятися до неї?
— Ми вважаємо ваше запитання цілком слушним. Якщо вона зрештою вас прийме... вам не доведеться його більше ставити. Вам доведеться кохати одне одного на відстані. Вона — тут, а ви — нижче.
— А якщо вона мене не вибере? — швидко запитав Анрі.
— Скажімо так: у такому разі ми забудемо слова «кохати», «період» і... «охолодити».
— Це суцільне божевілля! Одна лише думка про те, що я схилятимусь над прірвою, щоб чути стогони й скарги месьє, який там обвуглюється, викликає в мене лють!
Потім вона, здається, трохи пом’якшала:
— На цілу вічність — жодного кохання, навіть для нього. Бідний чоловік! Бідна душа! — сказала Мерилін, усвідомивши, що вічність — це невиліковне ожиріння часу.
Пелюр поглянув на Мерилін із повагою, бо вбачав у ній розсудливість. Потім усміхнувся їй.
— Ох, моїй душі геть не щастить, — тихо сказав Анрі, неуважно лоскочучи себе пером херувима. Це й підказало йому думку непомітно підкрастися до Пелюра де Патат, який дивився в бік голлівудської зірки, і тепер уже самому добряче його полоскотати.
Третій сміх ангела!
Що стається, коли ангел утретє сміється під час виконання своїх обов’язків?.. Відбувається дивовижне перетворення.
Він перетворюється на квітку лотоса і медитує над серйозністю своєї маленької роботи протягом безкінечних годин...
Спершу Анрі, думаючи, що це апоплексичний удар, хотів допомогти ангелові. На мить йому навіть спало на думку зробити штучне дихання рот у рот! Потім його погляд звернувся до Мерилін, яка милувалася квіткою лотоса. І тут у нього народилася зухвало-божевільна ідея. Захват охопив його: жоден ангел більше не міг зчитати його третє око.
Вона нахилилася над квіткою лотоса, намагаючись уловити пахощі ангела-квітки.
— Для вас це аромат, а для мене — запах горілого! — прошепотів Тутрек, заметушившись, мов флюгер, чутливий до всіх закликів до свободи й утечі. Незаконний пропуск!
Без надмірної сили, але рішуче він потягнув свою кумирку всередину раю, крізь брами, які вона залишила відчиненими. Анрі тягнув її за зап’ястя через поріг.
— Але що ви робите? — вигукнула вона.
— Я намагаюся потягти диявола за хвіст... Я вас викрадаю! Ви моя заручниця!... Не намагайтеся мене обдурити. Інакше — стережіться!