Ще одна зіргуйя. Тонтон Максим ніколи не робив їх стільки за такий короткий час. Він виконав зворотний рух… із небуття до раю. Мандрівники не встигли навіть помріяти, як уже опинилися зовні.
«Боюся, що вона хоче забрати собі мій півмісяць», — думала Мерилін, щойно обернувшись до Анрі. Той саме відповідав уже, мабуть, у тисячний раз незрівнянній чорношкірій жінці. Зрештою її прозвали Флер — «Квіткою», бо її так часто посилали погуляти поміж квітами.
Мерилін зовсім не бажала бачити ще одну претендентку. Анітрохи. Вона починала трохи ревнувати, хоча насправді цьому почуттю було місце у світі пекла. Найбільше її дратувало те, що вона вже не знала, чи Анрі був їй суджений, а може, навіть обіцяний.
Тепер у неї виник сумнів: чи не заблукав у своїх здогадах Пелюр? Вона так довго чекала, перш ніж наважилася повірити, що зможе мирно прогулюватися раєм поруч зі своїм супутником! Зі своїм півмісяцем! Вона збиралася обмінюватися з ним думками завдяки Лулюму. Невже все це було лише ілюзією, яка вже розвіювалася?
«Як я можу на неї сердитися?» — думала вона, згадуючи про розпач і несвідоме сум’яття, у якому, здавалося, перебувала Флер. Зрештою, хіба сама Мерилін не пережила чогось подібного?
— До речі, треба знайти вихід для Флер. Якщо ми їй не допоможемо, вона може зрештою нажити собі неприємностей, — зауважила Мерилін, уявляючи, що, коли Флер нарешті почне ясно бачити речі, це вплине й на її власне сприйняття Анрі.
— Ви нагадали мені про це, Мерилін. До речі, а де вона? Здається, вона вже давненько не приходила ставити мені запитання, — додав Анрі, який ішов разом із Тонтоном Максимом поруч із Мерилін.
— А чи не могли б ми відправляти на шосте небо тих демонів, яких зустрінемо і яких іще не благословили? — запропонували Распутін і Келеміті Джейн, наздогнавши їх. — Там їм напевно було б краще, ніж у пеклі. Зрештою, шосте небо, мабуть, не таке вже й погане. Хоча, можливо, краще дотриматися початкового плану.
— Шосте небо?.. Шосте небо, справді, щось нам нагадує. Хіба це не старовинна легенда, про яку кожна розсудлива істота в раю мала б забути ще за квітучої давнини? Що я кажу?!… За сивої давнини! — втрутився Тонтон.
— Та це був лише жарт! Ви ж знаєте, що такого не існує, — додав Пелюр, саме тоді як Ґюлі-ґюлі підлетіла й відразу долучилася до розмови. — Нам дуже хотілося б це побачити: так ми задовольнили б свою невгамовну цікавість — і цікавість нашої дружини. До речі, ми ще не познайомили вас із нею… Ґюлі-ґюлі, познайомся: Мерилін Монро, Анрі Тутрек, Тонтон Максим і кілька півмісяців, чиї імена ми забули.
— А ви, Тонтоне, знаєте про цю легенду шостого неба?
— За чутками, які доповнюють цю легенду, достатньо дмухати на землю, одночасно її розкопуючи. Але це під силу лише тим, хто має гостре розуміння зачиненого. Що я кажу?!… Інстинктивне розуміння речей.
— А в мене воно є! — гордо заявив Анрі й одразу заходився дмухати, розгрібаючи ґрунт. Незабаром він відкрив шосте небо — трохи нижче. Один за одним вони зазирнули крізь отвір на нижній ефірний поверх, зовсім близький: усього за два метри. Потім прикрили вхід каменем, боячись, що Флер, повернувшись, туди впаде.
— Як дивовижно! Ми ніколи не наважилися б повірити в таке, — мовила подружня пара ангелів.
Пелюр забув, що Анрі Тутрек володів інстинктивним розумінням речей.
— Хіба не кажуть, що кожна легенда має зерно істини? — «максимізував» Тонтон Максим. — А тепер перейдемо до другої фрази плану. Що я кажу?!… До другої фази! І, може, нам пощастить розв’язати проблему Плачів… Що я кажу?!… Флер.